Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Ходіння Туди і Назад 📚 - Українською

Читати книгу - "Ходіння Туди і Назад"

544
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ходіння Туди і Назад" автора Тіна Гальянова. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 72
Перейти на сторінку:
вони це зробили? Може, не вірили, що поодинці кожен із них здатен створити щось вартісне? Чи вирішили здійснити експеримент − перевірити, чи може одна людина одночасно бути талановитим письменником і художником? І чому не підібрали тоді двох чоловіків чи двох жінок, щоб запобігти конфліктам? Зараз це вже не мало значення. Уже нічого не можна змінити. Реципієнтів не міняють. Якщо ти вже до когось під’єднався, то він навіки твій, і лише ти можеш для нього творити. І якщо з ним чи з тобою щось станеться (не дай Боже, звісно, але ж таке трапляється), то інший лишається сиротою.

Метр замислився. А що може статися? Мимоволі пригадав Лію. Так, те, що відбулося з нею, − нонсенс, такого ніколи не було, але ж факт залишається фактом − вона повернулася, і її донор, бідолашна дівчина, написавши одну-єдину книжку, більше нічого не створить, бо до неї вже ніколи не під’єднається жоден інший донор. Це табу. Її, як прокажену, уникатимуть, і тепер вона може розраховувати лише на власні сили. А кожен знає, що це не дає вартісних результатів.

Ну, от. Стою перед дзеркалом і вдивляюся в його срібну глибину. Простягаю руку. Торкаюся. Холодна й тверда поверхня. Дивно. А колись я крізь них проходила. Правда, не так уже й часто, але…

Про що це я? Пора б уже звикнути, що я повернулася звідти й автоматично втратила хист, який мала в Країні. Не варто шкодувати. Ні про що в цьому житті не варто шкодувати. Слід радіти вже тому, що я маю неоціненний скарб − знання. Знання, що десь існує інший світ, не схожий на Реальність, що ми залежимо від нього, але й він не може існувати без нас.

Ну от. Я змирилася, бо вже не зараховую себе до жителів Нічгорода, хоча спочатку не могла звикнути до думки, що я не одна з них.

Стою перед дзеркалом. З нього на мене дивиться якась незнайома дівчина. Це не Юлія, яка жила до аварії, але й не Лія, яка, уперше побачивши себе в Країні в дзеркалі Широкої Зали Для Вузьких Засідань, дуже собі сподобалася.

На мене дивиться хворобливо худорлява висока дівчина. Мама каже «довга». Бо коли ти дуже худа, то й видаєшся значно вищою, ніж є насправді. Та це мене не надто засмучує, хоча зараз я й намагаюся набрати вагу так само завзято, як колись хотіла її скинути. Та щось у моєму організмі безповоротно змінилося, і вся поглинута їжа іде ніби в прірву.

Стоп. Знову я про тіло. І що мені до нього? Адже знаю, що головним у житті є щось інше, і мої подорожі паралельними світами це лише доводять. Але спинитися не можу. Дурна людська натура.

Чи не дурна? Я ж живу у світі людей. І тут є свої правила. Хай там як, а ми заручники наших тіл. От і зараз починаю роздивлятися в дзеркалі своє обличчя й розумію − хоч як би я чхала на свою зовнішність, хоч як би нею нехтувала, та вона визначає мою подальшу долю.

Обличчя. Худе й вилицювате. Коротко стрижене чорне волосся з непропорційно довгою гривкою, зачесаною на лівий бік так, що затуляє майже все око. Нічого, здавалося б, незвичного. Якби не…

Простягаю руку й прибираю чуб. З’являється потворний довгий шрам. Він починається на лобі ще під волоссям, перетинає брову, поділивши її на два майже однакові відрізки, і прямує до ока. Там уривається й з’являється вже значно лівіше, на вилиці, під оком, а потім, зробивши різкий поворот ліворуч, знову ховається під волоссям над вухом. Отакий зиґзаґ. Наче річка на мапі. Ні, у принципі не дуже й потворно. Моя теперішня зачіска чудово приховує дефект. Але часом це не дуже зручно, бо волосся майже цілком затуляє око, тому трохи псує видимість. Я часто шпортаюся, а іноді навіть падаю. Та коли залишаюся на самоті, високо прибираю неслухняну гривку й прихоплюю невидимкою. Дякувати Богу, зір у мене чудовий, і навіть черепно-мозкова травма ніяк на ньому не позначилася. Тому можу читати й писати, скільки заманеться, а це зараз моє головне заняття.

Лікарі кажуть, мені пощастило, що той уламок лобового скла, який так нещадно пройшовся по моєму обличчю (і хоч рана була неглибока, та слід залишила помітний, найгірше, що неестетичний), дивом не зачепив ока. Мабуть, урятувала будова мого обличчя. Маю доволі рельєфні випнуті надбрівні дуги, чіткі масивні вилиці, а очі, хоч вони в мене й немаленькі, посаджено досить глибоко.

Тож загалом не все так страшно. Крім того, зараз усілякі шрами − не проблема. Існує безліч методик пластичної хірургії, спрямованих на усунення подібних дефектів. Аби гроші були. Та от біда − де їх узяти? Ми з мамою вже давно живемо в борг. На моє лікування й реабілітацію пішла купа коштів… Та й зараз, хоч минуло вже більш як півроку, я весь час приймаю якісь ліки і ходжу на процедури. Найбільше проблем із лівою ногою. Вона майже не розгинається в коліні. Спочатку допомагала собі паличкою, та зараз, утомившись від постійних поглядів перехожих, відмовилася від неї. Це не дуже зручно, але так краще: може, я швидше розпрацюю свою кінцівку, бо масажі та решта не дуже приємних фізіотерапевтичних процедур чомусь не дають жодних помітних результатів. Головний біль? Про це краще промовчати. Мене попередили, що з цим мені доведеться вікувати. Що вдієш? Добре, що знеболювальних препаратів зараз більше, ніж хвороб, за яких їх слід уживати. Та я вже так звикла до цих своїх особливостей, що іноді обходжуся без знеболювального, терплю, вчуся робити щось і з такими неприємними відчуттями, хоча раніше, до аварії, уже стогнала б, падала б на ліжко й жменями поглинала б пігулки…

А ще я зрозуміла, що таке щастя. Це коли ти прокидаєшся вранці, а в тебе нічого не болить. І в мене таке буває. Розплющую очі в ліжку й розумію, що нога не ниє, голова ясна, нічого не коле й не свербить. Правда, це триває недовго. Вставши й трохи походивши, я починаю відчувати своє нерухоме коліно, потім і голівонька дає про себе знати, бо надто вже важке для неї будь-яке навантаження, навіть якщо це просто якісь елементарні розумові вправи…

А я розводилася про те, що тіло нічого не варте. Виходить, що варте, ще й як!

А ще варті гроші. Бо без них страждає й наше тіло. Зараз я ніде не працюю й не

1 ... 33 34 35 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння Туди і Назад», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходіння Туди і Назад"